obshalka

Форум о политике и ТАК ...за жизнь вААще...
Текущее время: Сб май 18, 2024 2:41 pm

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение
СообщениеДобавлено: Чт апр 17, 2008 3:04 pm 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Пт ноя 17, 2006 6:30 pm
Сообщения: 8575
Откуда: Lemberg!
Остап Вишня


УНІВЕРСАЛ



До земляків своїх, на Україні й поза Україною сущих





Земляки! Всі земляки... вже перчені, перцьовані й ті, що ще мають перчитись.

Волею найкращих братів ваших настановлено мене, "Червоний перець", на сторожі життя радісного на землі українській радянській.

Десять літ уже минуло, відколи землею українською порядкують робітники й селяни.

І гадалося мені, "Перцеві червоному", що за десять цих років налагодиться життя наше так, що не треба буде нікого підперчувати...

Але не так склалося, як гадалося.

Хоч і маємо ми великі усіми сторонами досягнення, проте...

Ще й досі ми сильно самогон п'ємо та в карти граємо, ще й досі ми не позбавились в апараті радянському бюрократизму та протекціонізму; ще й досі ми неписьменності не ліквідували; ще й досі ми газет, журналів та книжок не читаємо; ще й досі ми на трипіллі сидімо та над раціоналізацією в сільському господарстві чухаємось; ще й досі ми індустріалізуємось, як мокре горить... Ще й досі ми не всі кооперовані... А ті, що кооперовані, ще й досі не кредитовані; свині в нас не йоркширські; корови в нас не симентальські; коні в нас і не ардени, і не рисаки орловські; і спізнюються в нас ще й досі потяги; і не доходять учасно в нас листи; і запізнюються в нас телеграми; і не скрізь у нас є виробничі наради, і не така, як слід, у нас продуктивність праці; і багато в нас бюлетенів до страхкас; і б'ються в нас сковорідками та макогонами по жилкоопах; і тягаємо ми ще своїх жінок за волосся; і не всі ми допомагаємо безпритульним; і не всі ми підписуємось на позику індустріалізації...

Ще й досі поза Україною... вилизують чоботи Пілсудським, Чемберленам, Пуанкарам, щоб Радянському Союзові хоть чим-небудь та нашкодити...

До всіх цих земляків моїх звертаюся я голосом пекучим...

Схаменіться! Десять літ уже, як ви "сини вольної волі"!

Схаменіться, бо перчитиму я вас і пектиму і на друге десятиріччя, і на третє, і на п'яте, і на десяте, і завжди, і нині, і повсякчас, і на вікі вічні, аж поки не буде на землях радянських і з того і з другого боку, і всередині всього, всього, всього на всі 100 %.



Остап Вишня



ПРО ВЕЛИКЕ ЧОРТЗНА-ЩО



Було таке у нас... велике чортзна-що.

Звалося воно, вибачте на слові, гетьманом Павлом Скоропадським... Гетьманом усієї України.

Привели його німці. Посадили...

Воно посиділо, напакостило...

Потім народ дмухнув... воно впало зі свого "трону", одягло німецьку каску і з німецькими офіцерами втекло до Берліна, де й заховалося.

"Аки тать в нощі".

Оце і усе...

Привели... напакостило... впало... втекло....

Це для історії.

Більше й писати нічого не треба, бо історія... образиться.

Це було рік тому.

Пройшов рік.

Хто ж його згадує?

Інтелігенція...

З презирством!

Селянство...

- Ну й били ж ми його!

І тільки одні "хлібороби", - кров од крові й плоть від плоті гетьманської, - згадуючи, кличуть дурнем.

Це так діти батька величають!

По-моєму, так для його й "дурня" забагато!

Чортзна-що, й більше нічого!

Воно!

А яким воно здавалося тоді - суворим та грізним!

Завело собі бунчужних, скачкових, конвой...

Булаву носило...

До народу не інакше, як...

"Ми, мовляв, гетьман усієї України, даруємо..."

Або...

"З ласки нашої наказуємо..."

А іноді як розприндиться...

"Ми не дозволимо... У нас хватить сили, щоб..." і т.ін., і т. ін.

Отаке!

Подивишся було, так аж страшно!

А само тим часом біжить та німців виціловує, куди треба й не треба, щоб підтримали...

І отож воно курячим мозоком своїм мимрило...

- Правити 40-мільйонним народом...

Народом, що мав у себе за гетьманів Хмельницького та Дорошенка.

Народом, що більш самого себе любить волю свою...

І народ цей ворухнувся...

І полетіло, мов порох, скоропадщина з німцями, з сердюками, з добровольцями, кістяківськими, лизогубами...

Полетіло, щоб ніколи не повертатися!

.........................................................................................................

Буває...

.........................................................................................................

- Ну то й що? - запитаєте мене ви.

- Ну то й всім таким те ж саме буде! - скажу я...





Остап Вишня.


ЩО ПРАВДА, ТО ПРАВДА!



От хоч як криєшся, хоч як конспіруєшся - нічого не виходить. Усе видко! Як те шило з мішка - так і вистромиться.

І все видать...

Нашь, приміром, радянські, інтимні, сказать би, справи... Не заховаєш... Ніяк не заховаєш...

Думаєш, що тільки ти та кум твої знають, а воно зирк... уся Бразилія вже про це говорить.

Та все тобі до рубчика, до ниточки їм відомо.

Ось, прочитайте, що друкує бразільська українська газета "Праця", що виходить у місті Прудентополісі, в № 52 від 27 грудня 1923 року. "Директором" тої газети є Б.Лопатюк.

"Большевики надають дітям кінські імена. Большевицькі безвірники в свойому зогиджуванню віри дійшли до того, що вже не дають хрестити дітей. Дають їм самі які-небудь імена, лише не імена святих. І так називають дітей... Ворон, Сірий, Каштан, Гнідий, Дерешуватий і т. д."

Звідки в Лопатюка така поінформованість?

Ідуть собі кум з кумою до батьків, сідають за чашкою чаю й вигадують, яке б ім'я дати дитині. Нікого в хаті більш немає, вони самі. Ну назвуть ту дитину, відповідно до того, чи вона "лошачок", чи "кобилка", Гнідим, чи там Буланою. І порозходяться.

А Лопатюк знає.

Бо він "директор" газетний. Мусить знати всі сенсації. І знає...

А головне, що це - правда...

Ми й не криємось...

Тільки ж треба було пояснити своїм читачам, через віщо саме більшовики дають дітям "кінські" імена.

Не думайте, що отак ото спроста... давай, мовляв, кіньми будемо...

Ні. Причина глибша.

Я поясню це, спеціально для Лопатюків.

Коли більшовики скинули царя, повигонили панів і забрали владу до своїх рук, бог їх покарав... Почали в них плодитися не діти, а лошата... Факт... Родиться, задере хвоста та як двине в комсомол...

Ну як же ви таких дітей "святими" йменнями зватимете? Незручно. І почали надавати "кінські".

Щоб "святі" не образились...

Бо в нас був уже один такий випадок.

Опоросилась в одному совхозі свиня. Завідувач не подумав, узяв та й назвав поросят Лопатюками... Рахубу мав... Як зчинили свині бунт!

- За що, - кричать, - ти нас ображаєш?! Що ми тобі, директори "Праці" бразільської, чи що?! Ми чесні свині!

...Образились...






Остап Вишня



САМОСТІЙНА ДІРКА

(часть 21, окончание)



"ТЕПЕР Я ТУРОК - НЕ БАНДИТ"



Одного дня в самостійній дірці українських хтобільшедасть-націоналістів, що, як ми знаємо, розташувалася тепер на тамтешній зоні окупації Німеччини, трапилася незвичайна подія.

Зібрався на засідання самостійно-дірчастий провід... Мельник, левицький, Шмуляк та інші дірководи.

А Бандери не було...

Сиділи всі й чекали на найголовнішого...

Коли ось відчиняються двері і входить, - хто ж би ви думали?

Входить турок...

Справжнісінький турок... у червоній фесці, в широчезних, аж до кісточок, штанях, у зубах люлька...

Входить, руку до лоба притулив та й каже...

- Слава аллаху!

Всі аж попідскакували.

А турок до них...

- Чого ж ви мовчите? Слава аллаху, кажу!

Коли це Мельник...

- Степан?! Тю! Чого це ти на турка перевернувся?!

По голосу Мельник упізнав, що то таки справді був не турок, а Степан Бандера власною персоною...

Всі до нього попідскакували...

- Та невже?! Та як? Та чому? Чому в турецькому вбранні? Невже справді змагометився?

Бандера на всіх подивився, похитав головою...

- Політики називаєтесь?! Державні мужі, а здогадатися кебети нема!

- У чім справа?

- Ех ви! Газети читаєте?

- Читаємо!

- Погано, виходить, читаєте! Читали про те, що американський президент Трумен дає Туреччині та Греції допомогу 400 мільйонів доларів?

- Читали!

- Так і тепер не здогадуєтесь? От иепер я й напишу Труменові, що ми, мовляв, турки, що опинилися в "переміщених" особах, щоб і про нас не забув... Я вже й паспорта дістав, що я не Бандера, а Бандер-паша! Розкумекали?

- Ой, голова! Ой, голова! - всі до нього.

- Та це ще не все!

- А що ж інше?

- Та те іще! Тобі, Шмуляче, на грека треба перевернутись. Зараз же біжи на барахолку, діставай грецьку одіж та тоді за грецьким паспортом... Ти ж знаєш, де паспорти продаються.

- Знаю!

- Ти будеш тепер переміщеним греком на прізвище Шмулякопуло... Розумієш?

- Розумію!..

- Я напишу Труменові, щоб не забув переміщених турків, а ти напишеш, щоб і переміщених греків не минув своєю милостю! О! А то хоч і тепер ми в переміщенцях ходимо, та що з того? Тільки на шмат ковбаси й вистачає! А то - спеціальна допомога! Це тобі не субсидія!

- А самостійна й ні від кого не залежна ненька наша Україна ж як? - несміливо промимрив Мельник.

- "Україна"! "Україна"! - гримнув Бандера. - Де гроші, там і самостійна Україна! Давав Гітлер - була гітлерівська самостійна Україна, дає Англія - англійська самостійна Україна. Так ви самі розумієте, що мало! Поробимось турками та греками, може буде грошовитіша греко-турецька самостійна Україна! Розуміти треба!

- От голова! Ну, й голова! - гаркнули хором дірководи.





Остап Вишня, (ноябрь 1944 - май 1947 гг)






Остап Вишня



САМОСТІЙНА ДІРКА

(часть 20)



І ЧОРТ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ...



У новорічну ніч зібралися біля верховної охорони всі отамани самостійної і ні від кого не залежної дірки на велику нараду.

На нараду прибули... Бандера, Мельник, Шмуляк, Мудрий, Левицький, Чуйко, Базяк та ще чоловіка зо три з державних самостійної дірки мужів.

Перед нарадою прийняли парад збройних дірчастих сил.

Перед отаманом продефілірувало аж одинадцять чоловіка немоторизованої піхоти, прогарцювали верхи на осинових кілках два чоловіка кавалерії, а ззаду йшов пушкар з бузиновою пукалкою - це самохідна артилерія.

Парад приймав сам Степан Бандера, а командував парадом сам Андрій Мельник.

Василь Шмуляк, як голова національного в дірці комітету, стояв і кивав головою...

- Так-так! Наша бере! З такими орлами та з такою технікою ми від Карпат аж до Дону всіх і вся повоюємо!

Після урочистого параду спустилися у верховну схрону на новорічну велику нараду.

Нарада мала бути програмова.

Треба було вирішити основне і найголовніше питання...

- Кому в наступному році продаватися?

- Дозвольте слово щодо порядку денного? - прогугнявив Бандера.

- Прошу - сказав голова.

- Маю додаток до порядку денного!

- Прошу!

Бандера одхаркався...

- Порядок денний, на мою думку, має бути такий... перше - "Кому в наступному році продаватися?"; друге - "За скільки продаватися?"

- Хто з цього приводу хоче висловитися? - запитав голова.

- Я! - крикнув Андрій Мельник.

- Прошу!

- Я проти додатку до порядку денного. Не можемо ми тут визначати ціну. По-моєму, - скільки дадуть.

Проголосували.

Другий пункт порядку денного відхилили. Погодилися на тому, що продаватися за стільки, скільки дадуть.

Доповідав про те, кому в наступному році продаватися, Андрій Мельник, дуже в цій справі досвідчений лис, що почав продаватися ще за часів лихої пам'яті Центральної ради... і кому тільки він у своєму житті не продавався!

Доповідь він виклав в історичному аспекті.

- Панове! - почав він. - Продаватися - це справа для нас не нова. Продавалися ми і німцям ще Вільгельмовим, і Келерові, і Скоропадському, і Краснову, і Денікіну, і Врангелю, і Геллеру, і Пілсудському, і французам в Одесі, і румунам, і туркам, і японцям "Зелений клин" продавали, і мадярам, і гітлеро-гестапівцям; тепер оце новим панам за долари продалися. У мене просто голова тріскає, кому ми ще не продавалися!

- Як кому? - крикнув Бандера.

- Ну, а кому? - спитав Левицький.

- Готтентотам! Ось кому!

- Готтентотам? Так готтентоти далеко! Аж на півдні Африки!

- Аби гроші! То нічого, що далеко! - буркнув Бандера.

- Готтентоти - бідні! Що вони можуть дати? - встряв у суперечку Шмуляк.

Продаватися готтентотам не погодилися.

- Ну, тоді тільки чортові! - махнув рукою Левицький.

Ухвалили продаватися чортові.

Треба не забувати, що дія відбувалася в англо-американській окупаційній зоні, а там чорти єсть.

Послали делегацію до Вельзевула, найголовнішого чорта.

Вельзевул якраз ратиці чистив, у новорічний похід збирався.

Чортеня-джура доповіло Вельзевулові...

- Делегація з самостійної дірки до вас прийшла продаватися!

- Оце оті запроданці, зрадники, шахраї, гестапівці, що ото торгують Україною та чоботи всім, хто п'ятаки дає, лижуть? - спитав з обуренням Вельзевул.

- Ага! - каже чортеня-джура.

- Гони їх, мерзотників, у три потилиці. Щоб і духу їхнього тут не було! Я не гестапівець. Я - чесний чорт. Та мені на них плюнути противно! Гони!

Вигнав чорт делегацію.

...Верховні правителі самостійної дірки вирішили і в наступному 1947 році, коли пощастить врятуватися від шибениці, лизати чоботи тому пану-хазяїнові, який більше заплатить.






Остап Вишня



САМОСТІЙНА ДІРКА

(часть 19)



ВОЛЮНТАРИЗМ І ВОЛЮНТАРИСТИ

(Щось, очевидно, з філософії)



Волюнтаризм походить од латинського слова "voluntas", що значить - воля, хотіння.

Ідеалізм (кажуть, що єсть такий напрямоу у філософії) поділяється ніби на філософічні "піднапрямки"... пантеїзм, раціоналізм і волюнтаризм.

Сьогодні нас пантеїзм і раціоналізм не цікавлять, а сьогодні нас інтересує "волюнтаризм"...

Що ж воно за такий піднапрямок - волюнтаризм?

Це - коли люди дуже чогось хочуть.

За основоположника волюнтаризму на Україні вважається Стецько з "Сватання на Гончарівці", чкий сформулював цей філософський піднапрямок таким-о чином...

- Ги-ги! Мамо! Каші хочу! Каші, каші! Ги-ги!

Мама каші Стецькові дала, Стецько своє хотіння (волюнтас) задовольнив, і замовк, і почав лускати горіхи, але підслухав цю сцену українсько-німецький "філософ" Ленковський, вдарив себе в лоба та аж підскочив...

- Тисячоліттями шукали-сьмо філософської основи обгрунтувати, чому саме українсько-німецький язик найкраще може лизати гестапівські чоботи, і не знайшли! А от "Стецько" знайшов!

З того й пішло.

Спочатку цей філософський піднапрямок так і звався... "стецькізм", але що таке "стецькізм" розуміли тільки на Гончарівці та ще по тих місцях, де виставляли славнозвісну комедію Григорія Квітки-Основ'яненка.

На міжнародний масштаб "стецькізм" не випнувсь.

Думали довго, як би його, щоб на латинську мову, щоб так, як у людей.

Міркували так...

- Стецько каші хотів?

- Хотів!

- У Стецька, значить, що було?

- Хотіння!

- Що це таке "хотіння"?

- Воля до їсти!

- Стійте, стійте! "Воля до їсти?!" А якби він не їсти, а чогось іншого хотів?

- Це не важно! Аби хотів! Аби було хотіння, воля! Як по-латинському "воля"?

- Волюнтас!

- О! От і вийде, що Стецька просяк "волюнтаризм", а ваш Стецько - волюнтарист! Це вам уже не "стецькізм".

Таким-о чином за ідеологічну базу українсько-німецьких націоналістів і було визначено філософський піднапрямок - волюнтаризм, який, крім назви, нічим іншим од бувшого "стецькізму" не відрізняється.

Побігли до гестапо.

- Волюнтаризм - наша ідеологія! Хотіння! Ми, - ги-ги, - хочемо!

- Що ж ви, - ги-ги, - хочете?

- Ми хочемо державу! Хоч невеличку, хоч видимість держави!

- Держави хочете?

- Держави!

- А хіба ми вас не держимо?

- Держите!

- А ви держіться, коли ми вас держимо!

- Та ми вами держимось, спасибі вам, так не виходить волюнтаризму, бо волюнтаризм - це ж хотіння, і ми хочемо, бо ми ж волюнтаристи...

- Так що ж, ви держаться, виходить, не хочете?

- Ні, ні, хочемо, хочемо!

- От вам і хотіння! От вам і волюнтаризм! Пст!

.......................................................................................................



У Харкові, на холодногірському цвинтарі, де поховано основоположника волюнтаризму Стецька, темними ночами чути стогін із Стецькової могили...

- З твоїми волюнтаристами! Був би знав, і каші б тої у мами не прохав!





Остап Вишня



САМОСТІЙНА ДІРКА

(часть 18)



МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ



Знаменитий (ох, і знаменитий же!) провід знаменитих українсько-німецьких націоналістів і їхні знамениті (ох, і знамениті ж!) ідеологи системи Донцових, Маланюків та інших донцовомаланюковатих і губами, і зубами, і перами галасували...

- Назад! До 17 століття! Отам наші лицарські, отам наші національні, отам наші сякі-такі он які традиції! Що теперішнє?! Що сучасне?! Он тоді були лицарі, а ми нащадки їхні!

Чиї вони нащадки, ми вже знаємо! І ви всі добре знаєте...

Прапрапращур їхній, - пан Іуда Іскарійотенко. Це їхній, сказать би, родоначальник.

З нього все й пішло.

Тридцять срібляників - це їхня і ідеологія, і філософія.

Це - всім відомо.

Ми не про це зараз.

Хотілося поговорити про минуле й про сучасне.

Ніхто, ясно, минулого не закреслює, і ніхто минулого не перекреслює.

Минуле - минуло. Було й одійшло.

Було минуле - славне... про нього згадуємо з гордістю.

Було минуле -погане... за нього червоніємо.

А от наряджати сучасне в шати чи 15, чи 17 століття, - давайте з вами подумаємо, що з того вийде...

Візьмемо, приміром, трактор...

Може, й знайдеться де-небудь несповна розуму людина, що галасуватиме...

- Не хочу трактора! Хочу - соху!

Таку людину, - кожний це скаже, - лікувати треба.

Ми за трактор! Та й ви всі за трактор.

Так от і уявіть собі тракториста у широчезних, як море, синіх штанях, у високій баранячій, із шликом, шапці й з люлькою-зіньківкою в зубах.

Підходить такий тракторист до трактора й співає...



Та орав мужик край дороги,

Та воли в нього круторогі,

Гей, цоб, цабе - цабе,

Тр-р-р-р!!!



Правда, здорово підходить?

Та це ж ще і не все!

З першого ж кроку буде аварія...

Як тільки візьметься такий тракторист заводити трактора, - нате вам...

- Мотор - гр-р-р! Завідник (чи як там його?) чіпляється за широчезні, як море, штани і вириває матню. Трактор стоїть, роботи нема.

От вам і нарядіть сучасне в минулу "традицію"!

Навіть для самостійної державної дірки широкі штани не підходять; зачіпатимуться ж, як у ту дірку тікати чи з неї, озираючись, вилазити.

Та багацько можна було б навести прикладів щодо цього.

Усяка нормальна людина розуміє, що "всякому овочу своє місце..." Але ж це - нормальна людина розуміє...

Минуле - минуло.

В сучасному - живемо і працюємо.

А думаємо про майбутнє. Про наше майбутнє, щасливе, вільне, у вільній сім'ї радянських народів, в Радянському Союзі.



Остап Вишня



САМОСТІЙНА ДІРКА

(часть 17)



САМОСТІЙНА ВИЛУПЛЮЄТЬСЯ



- Ну, як же тут не воскликнути...

- Радуйся, сороко, радуйся, вороно, радуйся, горобче - великий чудотворче!

До того вже запліднилось на справжню соборну самостійну і ні від кого не залежну державу, що ось-ось тільки - стук-стук! - шкаралупа - трісь! - вона, голубочка, - така ж уже самостійна, така ж уже незалежна, жовто-блакитненьким пушком припущена, - тільки...

- Ців-ців! Я єсть, мовляв! Вилупилась!

І увесь світ, всі держави, всі дипломати хором як гаркнуть...

- В-и-и-з-наємо-о-о!

Ви ж самі тільки подумайте! Сам пан гетьманич (його ясновельможність!) Данило, наслідник і спадкоємець ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського, аж у Канаду виїхали, з дипломатичною метою... "Дайте не минайте".

Чули про гетьманича Данила?ї

Не чули!

Ну почуйте. Дуже інтересно!

Павло Скоропадський, по державних німецько-самостійних трудах, кажучи державною мовою, "дуба врізали" й залишили по собі наслідника, свого синка Данила, який і обняв гетьманський престол, з титулом поки що "гетьманича".

Що таке "гетьманич"?

Ну, як би це вам пояснити?..

Як узять на горобця, так це ще не зовсім не горобець, а, сказать би, голоцюцьок.

А на гетьмана вже їх будуть коронувати потім, як уже вони повоюють древнюю столицю українську - Київ.

Тоді, значить, як вони Київ повоюють, тоді вже, значить, висвятяться на гетьмана.

Усі відьми на Лисій горі ретельно до того свята готуються.

У Канаді пан гетьманич Данило ходять з торбами від Монреаля до Вінніпега й співають попідвіконно, як оті старці-лірники...



Я на гетьманство іду,

Їй-бо, гетьманом буду,

Ой дайте, дайте мені,

Дайте долар хоч один.



Верховний правитель, виходить, є!

Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити.

Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати.

Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за іден, той Бандера.

А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці...

"Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера".

Виходить, отже, що верховних аж два... гетьманич Данило і фюрер Бандера?

Чи ж вони помиряться?

Максим Рубан (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів!

Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба!

Аякже ж?!

Держава ж, та ще й самостійна.

Так ото Рубан чи не на міністра випинається?!

Знову ж так й тут чи не вийде катавасія, бо й пан Мудрий (цікаво, в якім саме місці в нього мудрість сидить?) теж на закордонного міністра пнеться. Отож він підписав угоду з заграничними поляками про спільні дії.

Теж, значить, кричатиме...

- Чому Рубан за міністра, а не я?.. Рубан у дірці весь час сидів, який з нього міністр? А я за кордоном увесь час був. Усі передпокої знаю, де лизати і кого лизати знаю, де цілувати і куди цілувати - я все знаю.

Як уже вони помиряться, то вже й не сказати.

Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, - якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, - от військо й буде зодягнене.

Отакі-то діла самостійні й незалежні...




Остап Вишня



САМОСТІЙНА ДІРКА

(часть 16)



ЩЕ НЕ ВМЕРЛА ВАША ДІРКА



Возрадуйся, самостійна державна дірко, возрадуйся і возвеселися... Гітлер, кажуть, ізнайшовся.

Далеченько, щоправда, аж в Іраку, - але ніби є. Про це я прочитав в одному єгипетському журналі.

- Так що, значить, ще вам, братця, голодранці, усміхнеться доля.

Він, Гітлер, гетьманфюрер ваш самостійницький, прийняв іслам і тепер уже не німець, а щось таке, чи то араб, чи то арап...

Ходить там по пустелі і співає...



Не німець я тепер, - арап.

Здається, добре зодягнувся.

І як воно случилось так -

В арапа я перевернувся.



Та це ж вас аж ніяк, мабуть, не дивує, бо Гітлер увесь час був арапом-душогубом, а ви про це добре знали, бо й самі з того кодла, хоч і вважаєте себе за українців...

Арап - це щось таке наднаціональне.

Як його там ізнайти?

В цьому ми вам допоможемо.

Слухайте.

Як вилізете з самостійної державної дірки, озирніться, щоб вас котрась бабуся навильником не торохнула, та й беріть зразу попід шинель трохи праворуч і прямуйте на Грецію.

Чому, питаєте, на Грецію?

- У Греції є такий генерал Вулгаріс. Як ви йому скажете, що шукаєте Гітлера, - він вам дасть по окрайцю хліба й по шматку грецької губки на закуску.

З Греції берегом ідіть на південь до Середземного моря, а там, перестрибуючи з острова на острів (архіпелагів там багато. Не забувайте цього слова. Так і питайте... "Де тут, мовляв, архіпелаги?"), вискочите в Єгипет.

Єгипет ви зразу впізнаєте по Хеопсовій клуні.

Серед Єгипту стоїть височенна-височенна така клуня, що її збудував фараон Хеопс.

Фараон - це на манір вашого кущового.

З Єгипту ви поза Хеопсовою клунею йдіть до Нілу.

Ніл - це річка.

Впізнати Ніл не тяжко... там дуже квакають крокодили.

Крокодилів ви не бійтесь - вони вас не займуть, бо вони падла не їдять.

Сідайте, отже, на крокодилів і перепливайте Ніл.

Переправившись, прямуйте до Суецького каналу.

Як дійдете до Суецького каналу, покладіть кладку й кладкою переходьте в Малу Азію.

Шукайте там Ірака.

Не рака, а Ірака! - затямте це.

Рак - це те, що лізе, а Ірак - це держава.

Скажуть, що Гітлер з Іраку перебрався в Аравію.

От ви й питаєте...

- Де тут Аравія?

Та навіть мале вам скаже, куди йти.

Серед Аравії є велика балка. Йдіть до тієї балки й зразу починайте копати дірки - схрони.

І не гаючись, засновуйте самостійну й ні від кого не залежну державу.

Як копатимете дірки, співайте... "О, майн лібер Августін", - Гітлер почує й прийде до вас, обніме всю вашу владу і заживете в своїй державі.

Доведеться, ясна річ, "перехреститися" на магометанство, та хіба не все одно вам, кому молитися... чи богові, чи аллахові, чи чортові, аби "шмат гнилої ковбаси".

_________________
Я Родину свою люблю, а государство ненавижу!

А. Розенбаум


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 0


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by Forumenko © 2006–2014
Русская поддержка phpBB