...
Хто винен?
Винен кожен українець і українка, які мовчки терплять російську мову та чужі звичаї. Винен Президент. Він впливає на Уряд, місцеві органи влади та Генерального прокурора, в його підпорядкуванні Рада Національної безпеки й оборони ( РНБО), обов’язком якої є вироблення і втілення в життя комплексу заходів з ідеологічної і моральної підготовки населення до захисту своєї землі, нації, мови, розвиток військово-промислового комплексу, зміцнення армії та всіх силових структур.
Чи виконуватиме РНБО свою вкрай важливу державницьку функцію під проводом соціалістки-регіоналки, росіянки Раїси Богатирьової? З яких міркувань Президент призначив її на цю посаду? Хоч би які були ці міркування, вони, ясна річ, не зумовлені інтересами зміцнення української державності.
...
Українська раса
Чи хочемо ми, українці — люди білої раси? Стати іншими, ніж були досі, наприклад, чорними, жовтими, червоними? Випадки шлюбу українок з представниками інших рас свідчать про те, що не всі дорожать своєю білою расою, тому виголошую власну позицію: я всією душею виступаю за збереження українців як білої раси і категорично проти перетворення української нації на націю чорних, коричневих, сіро-буро-малинових!
Ця декларація потребує пояснення юридичного і політичного аспектів.
Як вирішує проблему рас Міжнародне і Національне право України? Міжнародні Конвенції, Пакти і Загальна декларація прав людини проголошують: всі права, передбачені цими документами, надаються громадянам незалежно від раси (кольору шкіри), статі тощо. Конституція України надає своїм громадянам права також незалежно від раси, кольору шкіри, статі тощо.
Українське право проголошує: в разі виникнення суперечності між національним і міжнародним правом вступає в дію міжнародне право (якщо Україна ратифікувала міжнародний документ, який регулює означену проблему). Жахливі наслідки застосування цього права західно-європейськими державами після Другої світової війни більш ніж очевидні: у Франції. Німеччині, Англії, Бельгії, інших європейських країнах представники інших рас організовують вуличні заворушення, чинять пожежі, руйнують магазини, перевертають автомобілі. Їм через комплекс меншовартості здається, нібито їх щокроку зневажають, вони вимагають фактично особливого до себе ставлення. Коли хтось із них звичайним чином опиняється без праці, це вмить витлумачують як дискримінацію на расовому грунті, піднімають неймовірний галас із зверненням до Міжнародного суду з прав людини та інших міжнародних організацій. Живучи у цих країнах, батьки виховують дітей у дусі ненависті до народу країни, яка дала їм прихисток. Приїжджі африканці й азійці зростають кількісно значно швидше за європейців, тому ці країни швидко втрачають свою національну самобутність. У цій неоголошеній расовій війні білі європейці програють іншим расам.
...
Як ставитися до Міжнародного права щодо надання кольоровим людям рівних прав? Його слід шанувати, одначе пам’ятати, що міжнародне право походить від національного і склалося для регулювання міждержавних відносин, зокрема мирного вирішення міжнародних конфліктів. Національне право — первинне право, як і національні інтереси, які важливіші за міжнародні, тому правова норма про пріорітет міжнародного права щодо національного переважно стосується неголовних інтересів держав. Коли зачеплено життєвий інтерес держави, тоді набувають чинності інші принципи чи сила.
...
Загальна декларація прав людини та інші міжнародні документи з прав людини регулюють правовий статус громадян держави та осіб без громадянства, але прийняти чужинців, яких і скільки, до своєї країни чи не прийняти —це вирішує сама держава і жодна інша не може наказати Україні прийняти людей з іншої країни. Прийнявши до себе чужинців, країна мусить надати їм права відповідно до міжнародних законів.
Українець (українка) має право одружитися з представником (представницею) кольорової раси, однак зобов’язаний (зобов’язана) виїхати з Батьківщини, відповідно позбавившись громадянства України. Так буде дотримано справедливої засади рівних прав: право людини на шлюб з небілою людиною і право держави залишатися країною білої раси.
Я шаную представників інших рас, поважаю їхні звичаї, релігії і бажаю їм успіху у їхніх країнах. Я за те, щоб Україна розвивала економічне співробітництво й торгівлю з їхніми країнами для взаємної вигоди, але я проти переселення негрів та інших небілих в Україну.
Україна уникне расової проблеми, якщо не пустить у наш національний дім кольорових людей. Що ж до Західної Європи, то тут в України є принципова перевага: вона не мала колоній в Африці й Азії, тому після краху колоніальної системи й не має моральних зобов’язань перед колишніми колоніями, як це сталося в європейських країнах.
Західна Європа готова поділитися своїм расовим лихом з Україною і, ясна річ, нагадуватиме Україні про Загальну декларацію прав людини. Україна має що відповісти Європі: вона не експлуатувала Африку й Азію, тому й не має перед ними моральних чи будь-яких інших зобов’язань.
...
Для втілення вище написаного хай кожен не буде байдужий і не покладатиметься на самоплинну течію життя, а спитає себе: якщо не я боротимуся за українську Україну, то хто? І якщо не тепер почати діяти, то коли? І чого це мою Україну має робити кращою хтось, а не я?
http://www.personal-plus.net/276/3382.html
Об авторе:
Цитата:
Лук'яненко Левко Григорович
Член фракції Блоку Ю.Тимошенко з 05.2002 р., член Комітету з питань національної безпеки і оборони з 06.2002 р., член спеціальної ради "Громадської ініціативи "Форум національного порятунку" з 02.2001 р., голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні з 1998 р., член редакційної комісії, представник Громадянського комітету захисту Конституції "Україна без Кучми" для ведення переговорів з представниками режиму з 02.2001 р.
...
04.1990 р. на Установчому з`їзді УРП обраний головою партії.
З 03.1990 р. - народний депутат України, член Комісії з питань законодавства і законності, заступник голови Народної ради. 05.1992 р. склав депутатські повноваження, на 3-му з'їзді УРП залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Послом. З 05.1992 р. по 11.1993 р. - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді. Через незгоду з політикою Уряду України подав у відставку, повернувся в Україну. З 11.1993 р. по 06.1994 р. - голова передвиборчого Демоб’єднання "Україна". З 12.1992 р. - почесний голова УРП, голова УРП з 11.2000 р. по 04.2002 р. У 1995-1997 рр., з 1998 р. - голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні. У 11.1994 р. обраний народним депутатом України від Волинської області, у 01.1995 р. - повноваження не визнані ВР.
Народний депутат України 12(1) скликання з 03.1990 р. до 06.1992 р. Член Комісії з питань законодавства і законності. Член Конституційної комісії. Заступник голови Народної ради.
Народний депутат України 2 скликання з 11.1994 р. до 05.1998 р., висунутий УРП. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації. Член групи "Державність" до 06.1996 р.
Народний депутат України 4 скликання з 04.2002 р. від блоку Ю.Тимошенко.
Колишній президент Української ланки Всесвітньої ліги за свободу та демократію. Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
Нагороджений медаллю Св. Володимира "Борцям за волю України" (1991, СКВУ), Почесною відзнакою Президента України (1992).
Співавтор Декларації про державний суверенітет, автор Акту проголошення незалежності України
http://www.lukyanenko.openua.net/bio.php
Вход
Регистрация
FAQ
Поиск
