obshalka

Форум о политике и ТАК ...за жизнь вААще...
Текущее время: Чт мар 28, 2024 11:25 pm

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение
СообщениеДобавлено: Пн дек 07, 2009 11:59 am 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Пт ноя 17, 2006 6:30 pm
Сообщения: 8575
Откуда: Lemberg!
"Жиди, поляки та інша сволоч": Руда Ружанєцька, 30 червня 1941 р.

Марко Царинник (доповідь-оповідання у стилі "creative non-fiction"; конференція "Друга світова війна та (від)творення історичної пам’яті в сучасній Україні", Київ, Ґете-Інститут, 23-26 вересня 2009 р.)

(...) Молодика на чолі фаланги звати Іван Климів. Він народився в Сільці Белзькому Сокальського повіту, на північному краї Львівщини, 1909 року. Його батьки, Степан і Марія, були заможні... [1].

(...) Івасеві добре йшло в школі. Він вивчав греку, латину, німецьку, польську, українську, історію, математику й фізику. Він заповнював зошити поезіями про кохання, став членом літературного гуртка і виступав з рефератами. На п’ятому році він прочитав реферати про козаків і їхні походи проти татарів і про поему Кіндрата Рилєєва "Войнаровський", на шостому - про татарські напади на Україну і про "Passionsspiele" - середньовічні п’єси, що відображували Страсті Господні [3].

За вісім років у сокальській гімназії Івась виробив репутацію побожної людини. Він носив на шиї золотий хрестик, що його мати йому дала, вів довгі розмови зі священиками і мережив свої сентенції цитатами з Євангелія. Він завжди підучував двох чи трьох молодших хлопців. Він мав замилування до гарячого молока й липового чаю. Він цурався тютюну, спиртного й жінок [4].

А на останньому році гімназії Івась вступив до підпільного гуртка.

(...) На сходинах хлопці вникали в бюлетень УВО "Сурма"... "Батьківщина в неволі, - вичитали хлопці в одному числі. - Волю її треба здобути. Цього зможе тільки доконати українська збройна сила.… Ви мусите ненавидіти неволю та змагати до свободи, й навчити цього других.… Ви всі мусите витворити в собі таку віру й створити таку силу, яка у відповідний момент започаткувала б нову епоху" [8].

У процесі над убивцею Симона Петлюри, довідалися хлопці з іншого числа, "вийшла наверх ця жидівська етика, що наказує жидам послуговуватися всіми способами та средствами, щоб тільки свою ціль осягнути… В їх натурі лежить вдаряти не в сильного, а в слабого" [9].

(...) У дев’ятнадцять років Івась поховав батька й брата, склав матуру, як казали на іспит зрілости, записався на право у Львівському університеті і вступив до ОУН [10].

(...) У лютому 1940 року Бийлихо скликає своїх однодумців на дводенну нараду в Кракові... Він закінчує нараду заявою, що він створює "Революційний провід" ОУН і що він сам його очолить [17].

Опісля Бийлихо призначує Івана крайовим провідником північно-західних земель і інструктує його приготувати край до повстання: підрахувати особовий склад і зброю, з’ясувати настрої населення і скласти чорні списки радянських і польських та єврейських активістів, яких треба буде знищити. І зробити все це за два місяці... [18].

(...) До нового поста Іван підбирає нове псевдо. "Євген". Щоб пояснити, що це буде його умовним ім’ям, у ґрипсі, яким він дає друзям знати про зміну, він дописує "Леґенда". Друзі відчитують дописку як частину клички [23].

(...) Росіяни й поляки - оунівці, як і всі галичани, найчастіше кажуть "москалі" й "ляхи" - це наїзники, займанці, гнобителі. Вони поневолили синів України, щоб забезпечити свій добробут. Місця для них тут немає. Україна мусить бути для українців [25].

Жиди - галичани слова "євреї" не знають - не тільки зайди, але й допомагають росіянам і полякам гнобити українців. Усім відомо, писав Юрій Милянич, які шкоди й пакості роблять жиди. Вони живуть з українців, але нічого не дають узамін. У боротьбі з Польщею вони підсилюють польський фронт. У боротьбі з Росією вони підтримують більшовиків. "Крім цілого ряду ворогів назовні, - мізкував Милянич, - Україна має ще в добавок свого ворога внутрі". Жидівство та його неґативні наслідки для українського визволення, доводив він, треба зліквідувати "збірним орґанізаційним зусиллям" [26].

(...) Удосвіта 30 червня до Львова входять німецькі стежі. На чолі - батальйон "Нахтіґаль". Львів’яни вибігають на вулиці і збираються під ратушею. На ратушній вежі майорять прапори - німецький чорно-біло-червоний на найвищій щоглі, жовто-блакитні на чотирьох кутках. Німецьке військо встановлює в ратуші комендатуру, яка має дбати про порядок і потреби війська і наглядати за німецьким і єврейським населенням [28].

Один свідок дивується тихомир’ям львівських вулиць цього дня:

"Німці в’їжджали в добрій формі, чисті, оголені, всміхнені, без жодного апарату погрози чи постраху. Розмовляли привітно з групками перехожих, що творилися тут і там. Де-не-де їх вітали оберемками квітів. У місті панував взірцевий спокій. Навіть євреї переходили тут і там, придивляючись до "міхлів", немов хотіли перевірити, чи "чорт такий страшний, як його малюють" [29].

Але у Львові не всюди спокійно. День чи два раніше, щойно Червона армія покинула місто, родичі заарештованих львів’яни вломались у в’язниці. "Перед очима остовпілих людей розкрились страшні картини", - згадає львів’янка.

"В тюрмі при вулиці Сапіги-Лонцького, у Бриґідках, на Замарстинові, при вулиці Яховича - скрізь той самий жах: у камерах і підвалах - стоси спотворених трупів, на подвір’ях - свіжо засипані ями, на кожному кроці - калюжі засохлої крови, в повітрі - сопух від розложених тіл" [30].

(...) О восьмій годині на подвір’я святого Юра вмаршовує Нахтіґаль. Обвішані гранатами й рушницями селянські хлопці організують міліцію, роздають студентам, які записуються до неї, жовто-блакитні пов’язки, і шикують їх лавами.

До них прилучується Дмитро Гонта. Він служив офіцером в армії УНР 1919 року і поселився після війни у Львові. Йому не подобається, що "міське шумовиння" кинулось грабувати крамниці. І його дратують євреї. Для нього вони - "жидки" або "граждани іудейського походження". Його злить те, що вони - сексоти, що в профспілці друкарів, за виняткам голови, всі інші члени - жиди. Він переконаний, що друкарством у Західній Україні керують жиди, а з них такі друкарі, як з нього - хінський мандарин.

Але начальники нової міліції відкидають Гонту. Йому вже понад сорок. Для цієї роботи, кажуть вони, потрібні молодші люди. "Ви йдіть і робіть щось більш відповідальне".

Гонта повертається до комендатури і пояснює, що він має понад десять років досвіду як друкар і чотири роки працював керівником друкарні ім. Шевченка. Йому приділяють двох солдатів, і він прямує до газетної друкарні на вулиці Сокола, ставить їх при дверях і наказує їм нікого не впускати без його дозволу.

У друкарні немає води й струму. Гонта каже робітникам, які зібралися там, упорядкувати шрифти і пошукати ручок, щоб урухомити машини вручну.

З комендатури прибігають гінці з текстами оголошень і наказів. Гонта роздає тексти складачам. За півгодини оголошення й накази складені. Засукавши рукави, робітники крутять друкарські верстати.

Друкарі пітніють. Крутити верстат вручну - важка праця. Гонта висилає кількох своїх робітників на вулицю. Вони приганяють десяток євреїв, і Гонта запрягає їх до праці. Вони винні, гадає він, в тому, що у вересні 1939 року їхні одновірці "цілували большевицькі танки та гармати".

Верстати випорскують теплі жовті аркуші. Оунівські пропаґандисти розносять і розклеюють заклики й накази. Кербуди пристають до них і розліплюють свої будинки. За годину львів’яни юрбляться навколо кожного папірця. Деякі з них - це клепсидри, які повідомляють про похорони жертв у в’язницях. Деякі з них обвинувачують комуністів за ці вбивства [32].

Серед усіх цих повідомлень є три накази.

Один з цих них, підписаний "Уповажненим Організації Українських Націоналістів", стосується створення "Української Народної Міліції" і вибору громадських та районних "начальників". "Уповажнений" наказує вибрати "начальників громад чи районів". Це мають бути "поважні, чесні українці". До їхніх завдань належить "перевести реєстрацію і відмежування жидів від арійського населення та вживати їх до фізичної праці", і "означити поліційну годину для арійського населення а окремо - для жидів" [33].

У другому наказі, озаголовленому "Український народе" і підписаному Леґендою, крайовий провідник закликає українців творити міліцію і боротися в лавах ОУН та Української національної революційної армії. "Народе! Знай! - закінчує він, - Москва, Польща, Жидова - це Твої вороги. Нищ їх" [34].

Третій наказ існує принаймні в шістьох різновидах. Це або тому, що Леґенда написав кілька версій, або тому, що одну його редакцію переписували й передруковували на машинці різні люди. Ці версії різняться між собою заголовками, правописом і, інколи, порядком параграфів. Але в усіх Леґенда заявляє, що він впроваджує колективну відповідальність за злочини. Головна різниця між усіма версіями стосується прикметника, яким окреслено цю відповідальність. У трьох версіях - мова про "масову" відповідальність:

"а) Впроваджую Воєнні Революційні Трибунали, що мають право видавати вироки включно до кари смерти. За всі злочини супроти Української Нації, Украінської Держави, супроти моралі й супроти публичної безпеки.

б) Впроваджую масову (родову й національну) відповідальність за злочини супроти Української Держави й Української Армії".

Під наказом стоїть підпис: "Начальний Вождь Української Революційної Армії Лейтант: Легенда" [35].

У трьох інших версіях замість "масову" з’являється прикметник "збірну":

"а) Впроваджування воєнні Рев. Трибунали за всі проступки супроти Укр. Народу, Укр. Держави, Укр. Війська, та моралі й безпеки. б) Впроваджую збірну відповідальність (родову й національну за всі проступки супроти Укр. Держави, Укр. Війська і ОУН" [36].

До того ж, у цій версії з’являється згадка про те, що злочини проти ОУН теж підлягають колективній відповідальності.

У листі до Бийлиха з кінця липня Леґенди підтверджує, що він пустив це звернення в обіг. "До 20 травня, - пише він, - я видав дві відозви: "Український Народе" з підписом "Краєвий Провід ОУН на МУЗ" та "Громадяне Української Держави" з підписом "Командант Укр. Нац. Революційної Армії лєйтенант Лєґенда" [37].

До кого звертається Леґенда цими наказами? Хто їх читає? У першу чергу призначені вони для всіх, хто читає розклеєні на міських мурах копії. Але сказавши конкретніше, читачами мають бути організатори міліцій і самі міліціонери. Озброєні червоноармійською зброєю, вони впоряджують великі погроми у Львові, Тернополі та Золочеві [38].

Як далеко поза Львовом розходяться накази Леґенди? Один із українських перекладачів читає цей наказ, приклеєний на мурі у Винниках. До нього підходить майор зі штабу, "начальник розвідки", і питає, що там написано. Коли перекладач витлумачив йому зміст, майор зриває афішу і забирає з собою. У перекладі наказ потрапляє до Міністерства закордонних справ у Берліні [39].

А Микола Климишин, який очолює Північну похідну групу, свідчитиме, що його група розліплює летючки ОУН у Бердичеві до половини липня 1941 року, а то й довше, і згідно з наказом створює міліцію [40].

Іще весною краківський провід узявся готувати чотири похідні групи, які мали вирушити на схід слідами Вермахту. Три групи - Північна, Середня й Південна - мають встановлювати місцеві правління ОУН. Четверту групу очолює Ярослав Стецько. Його підпільне псевдо - Карбович. Йому двадцять дев’ять років. Його обличчям овальне, його очі ясні. Він носить окуляри в золотій оправі і часом запускає вусики [41].

Стецькова група має особливе завдання: випередити суперників, поставити противників перед доконаним фактом, проголосити державу. Раз буде суверенна держава - все інше стане на своє місце. 22 червня група вирушає з Кракова вантажівкою, оздобленою написами фіктивної "пропаґанда-компанії". На другий день група відправляє вантажівку до Кракова і решту дороги добирається пішки або возами. До Львова група приїжджає опівдні 30 червня [42].

У портфелі Карбович тримає папірець від Бийлиха з німецьким текстом: "Як вождь Організації українських націоналістів, яка вела й далі веде боротьбу українського народу за соборну самостійну українську державу і на цьому шляху склала безчисленні жертви, призначую я: На голову правління західноукраїнських областей свого представника Ярослава Стецька. Heil Ukraine!" [43].

Карбович сідає на купу дошок на подвір’ї ратуші, витягає з портфеля аркуш паперу й олівець і править текст, та додає похвалу на честь німецької армії.

Поки Карбович працює, вістуни розбігаються запросити українських - і тільки українських - громадян Львова прийти увечорі до будинку "Просвіти" на Ринковій площі, де здавна відбуваються українські врочистості, на "Законодавчі збори Західноукраїнських земель" [44].

Коли ж запрошені приходять до ратуші, виявляється, що приміщення зайняла якась німецька військова частина. Збори переносяться до будинку "Просвіти" [45].

О восьмій вечора запрошені заповнюють малі кімнати на другому поверсі будинку. Електрики в місті немає, і кімнати освітлюють свічки. Карбович спізняється, і коли з’являється, дивує декого тим, що теплого літнього вечора він має на собі військовий дощовик з піднесеним коміром [46].

Карбович витягає свій папірець і хриплуватим голосом читає "Акт проголошення української держави". Збори доручають йому вислати телеграму Гітлерові й Ріббентропові. Там, де відступила Червона армія, український народ має свою владу і просить прийняти це до уваги [47].

Але Леґенда, довголітній діяч ОУН, крайовий провідник на західних українських землях, командир Української національної революційної армії, на врочистість у будинку "Просвіти" не приходить. Замість нього слово тримає делеґат Крайового проводу, ім’я якого ніхто з присутніх не занотує. Де ж Леґенда? Чому він не бере участи в церемонії, яка завершує дванадцять років його поневірянь у підпіллі, по в’язницях і на еміґрації [48]?

Весною 1941 року командування Вермахту звернулося до українських організацій і в самій Німеччині, і в окупованій Польщі з проханням. Армії були потрібні люди, які знали українську й німецьку мови і могли працювати як перекладачі. Обидві фракції ОУН прийняли доручення. Такі молоді люди діятимуть як посередники між німецькою армією і цивільним населенням і допоможуть Похідним групам переходити на схід. До того ж для перекладачів була й особиста принада: вони діставатимуть повне утримання, місячню плату і пільги для своїх родин [49].

Працювати перекладачами погодилося двісті молодих чоловіків. Чимало з них належали до ОУН і йшли до армії на наказ організації. І вони не любили поляків та євреїв. Таємна польова поліція повідомляла, що перекладачі при штабі 17-ої армії "спішили висловлювати свою повну відразу до всіх осіб польського походження" і вважали, що "кожного єврея треба відразу вбити" [50].

Десяток чоловіків призначено до штабу 17-ої армії. Спершу вони ходили в своїх власних убраннях, але з білою обв’язкою, на якій було написано "Im Dienste der Wehrmacht" - "На службі армії". Пізніше їм видали мундири, на рукавах яких вони носили ту саму обв’язку [51].

(...) Леґенда рішає, що його компанія розіб’ється. Вугляр пристане до частин, які прямують на Львів, і там дасть знати, що Леґенда прибуде через день. Леґенда вирушить наступного дня зі своїми двома охоронцями до штабу 17-ої армії, якому підлягає 295-а дивізія, і день після того зустрінеться з Вуглярем у Львові [54].

Штаб 17-ої армії перебував від 22 червня в Руднику. О першій годині 29 червня штаб виїжджає до села Руда Ружанєцька, за сімдесят п’ятькілометрів на захід від Львова, і прибуває після четвертої. Штаб приміщується в маєтку, а перекладачі містяться в господарському будинку неподалік.

Серед цих перекладачів - чи "дольмечерів", як їх звуть, - Орест Городиський, прихильник бандерівської ОУН, якого польська влада заарештувала 1939 року і поставила перед судом три дні перед початком радянської окупації Галичини та Волині [55].

Увечорі 30 червня до Руди приїжджає Леґенда з двома охоронцями. Їх приміщують з перекладачами. Леґенда, як завжди, має на собі пумпи й грубі черевики. У кишенях усі троє тримають репанки й пістолі.

Офіцер, з яким Леґенда має радитися, шеф відділу розвідки і полковник генерального штабу, не приїхав іще з поля, і Городиський проводить час з Леґендою і його охоронцями в розмові.

Розмова повертається на злободенну тему: злочини євреїв. Жиди, кажуть підпільники, приклали руки до "нищення свідомих українців". Великий відсоток був прокомуністично настроєний. Жиди становили найсильнішу групу в КПЗУ і зайняли ключові позиції в радянській адміністрації.

Городиський потакує. У Станиславові, каже він, в перші дні окупації міліцію переповнювали жиди. Це їм треба приписати арешти провідних українських діячів.

Коли з’являється шеф відділу розвідки, Леґенду викликають на нараду.

Спершу Городиський перекладає. Коли ж виявляється, що Леґенда володіє німецькою, полковник відсилає Городиського, але тоді кличе на його місце Осипа Залеського, і він перекладає решту розмови [56].

Явна причина розмови - передати карти радянських дислокацій навколо Тернополя, Вінниці та Одеси. Але Леґенда має і іншу справу. Як бути з євреями?

За годину Леґенда повертається до бараку перекладачів задоволеним і продовжує з ними розмову [57].

Солдатам заборонено вести щоденники, але Городиський носить у кишені невеличкий записник. Пізно ввечорі він витягає свій записник і записує свої думки про розмову з Леґендою та його охоронцями:

"Розказував про труднощі праці під большевиками, про звірства жидів, поляків та іншої сволочі над українцями. Оповідали про перестрілку між націоналістами а жидами, й поляками у Львові. Зробив на мене вражіння здисциплінованого, послідовного, та рішучого боєвика. На розмові провели час аж до год. 11" [58].

Наступного ранку, накинувши в свої наплечники німецьких консерв, Леґенда і його охоронці манджають на схід. До Миколаєва їх підвозить офіцер Вермахту. Решту дороги, яких тридцять п’ять кілометрів, вони покривають пішки. До Львова вони прибиваються опівдні [59].

Хронологія, а часом і мікрохронологія, критична. Очевидці подій у Львові наприкінці червня і на початку липня 1941 року часто пишуть туманно й заперечливо, але найсумлінніші літописці вважають, що навіть якщо траплялися випадки насильства 30 червня, то в місті того дня було спокійно... [60].

(...) "30 червня 1941 року вступили до Львова перші фашистські орди, - напише Курт Левін. - Наступного дня розпочався погром. Впали перші жертви". А про 1 липня він додасть: "Уже зранку приходили до батька люди з усе більш тривожними вістями. Отож українці розпочали погром" [61].

Третій свідок дасть зрозуміти, що німці зайняли Львів 30 червня, а "1 липня за мовчазною згодою німців українці влаштували погром" [62].

Отож львівський погром вибухає тоді, коли Євген Леґенда, здисциплінований, послідовний та рішучий бойовик, прибуває до Львова і веде своїх хлопців походом проти "жидів, поляків та іншої сволочі".

Так станеться через два дні в Золочеві, а ще через три дні - в Тернополі. Тут теж, під’южені летючками ОУН, місцеві люди бігатимуть до німців, щоб оскаржувати євреїв як винуватців у вбивстві жертв НКВД. І тут теж солдати Вермахту й СС у супроводі десятків членів і симпатиків ОУН зганятимуть євреїв до в’язниць і битимуть, і вбиватимуть їх.

Примітки

Я вдячний Марті Олійник за фотографію Івана Климіва і Тарікові Сирілові Амарові, та Центрові міської історії Центрально-Східної Європи, Карелові Беркгофові, Рейові Брендонові, Воложимирові Іщенкові, Орестові Корчак-Городиському, Софії Качор, Дітерові Польові та Іванові-Павлові Химці за допомогу в розшукуванні деяких документів, які цитую тут.

1. Батьки були заможні: Володимир Лобай, З моїх переживань // Володимир Макар, упор., Бойові друзі: Збірка спогадів з дій ОУН (1929-1945), Торонто 1980-1993, 1:110; Ростислава Ничай-Богачевська, Сілець Белзький // Микола Мартинюк, упор., Надбужанщина, Нью-Йорк 1986-1994, 1:462; Іван Климів-Легенда // Олег Романів, ред., Сокальська гімназія: Пропам’ятна книга, Львів 2001, 329. Загатити Рату: Ничай-Богачевська, Сілець Белзький // Мартинюк, Надбужанщина, 1:462.

3. Вивчав греку: Романів, Сокальська гімназія... Заповнював зошити: Лобай, З моїх переживань // Макар, Бойові друзі, 1:111. Реферати: Канюк, Сокальська гімназія у 1906-1939 роках // Романів, Сокальська гімназія, 82.

4. Золотий хрестик, розмови зі священиками, гаряче молоко, липовий чай, уникання спиртного й тютюну, праця корепетитором, мережив свої сентенції: Лобай, З моїх переживань // Макар, Бойові друзі, 1:110-111; Богдан Казанівський, Шляхом Леґенди: Спомини, Лондон 1975, 59, 262-63.

8. У великий день // Сурма, листопад 1928, 1.

9. Парижський процес // Сурма, грудень 1927, 5-6.

10. Батько Івася потонув: Володимир Макар, Володимир Лобай і Іван Климів // Макар, Бойові друзі, 1:19; Ничай-Богачевська, Сілець Белзький // Мартинюк, Надбужанщина, 1:462; Галина Петренко, інтерв’ю автора, 23 грудня 2008. Степан, Василь і Ганна: Р. Володимир, Іван Климів-Леґенда: Герой революційної України // Мартинюк, Надбужанщина, 2:819-20. Сам Івась був туберкульозний, і Гриць помер у в’язниці: Степан Шухевич, Моє життя: Спогади. Лондон 1991, 584-88.

17. Іван бере участь у нараді: Володимир Шпіцер, Василь Мороз, Крайовий Провідник Володимир Тимчій-"Лопатинський", Львів 2004, 143 and 227n406. "Зопортунізовані елементи": Володимир Макар, Спомини та роздуми: Зібрання творів у чотирьох томах, Торонто 2001, 4:398.

18. Бандера і Шухевич: Дужий, Українська справа, 1:238. Шухевич, керівник зв’язку: Канюк, Іван Климів-"Легенда", 330. Призначений крайовим провідником: Шпіцер і Мороз, Крайовий провідник, 128; Вшанування пам’яті члена проводу ОУН Івана Климіва, Свобода, 4 грудня 2007, http://www.lviv.vosvoboda.info/dokument003362.html (відвідано 31.12.07). Советские органы государственной безопасности в годы Великой Отечественной войны // Вопросы истории, 1965, № 5: 22; Андрій Боляновський, Стосунки владних установ Третього Райху з політичними угрупованнями української еміграції напередодні німецько-радянської війни (листопад 1939 - червень 1941 рр.) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету 4 (2001): 247; Андрій Боляновський, Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945), Львів 2003, 44.

23. Петренко, На вибоях епохи, 60-61.

25. Джерело свого власного добробуту: Сціборський, О.У.Н. і селянство, 15.

26. Ю. Милянич, Жиди, сіонізм і Україна // Розбудова нації, серпень-вересень 1929, 271.

28. Комендатура в ратуші: Кость Паньківський, Від держави до комітету, Нью-Йорк 1957, 35; Дмитро Гонта, Друкарство Західної України підчас окупації, 11 серпня 1947, Конкурс № 40, 13, Осередок української культури й освіти, Вінніпеґ.

29. Взірцевий спокій: Henryk Szyper, Wspomnienia z czasów okupacji niemieckiej, 301/4654/5, Żydowski Instytut Historyczny, Warszawa...

30. Мілена Рудницька, ред., Західня Україна під большевиками, Нью-Йорк 1958, 470.

32. Гонта, Друкарство Західної України, 13-16. Ярославський, Від Сяну по Дінець, 17; Українські щоденні вісті, 5 і 8 липня 1941, передрук у: Рудницька, Західня Україна під большевиками, 478, 480. Про появу афіш і листівок "у перші години вступу німців до Львова" згадує також Ковба, Безлюдяність у безодні пекла, 2-е вид., 94. Vladimir Melamed, Organized and Unsolicited Collaboration in the Holocaust: The Multifaceted Ukrainian Context // East European Jewish Affairs, 37, № 2 (August 2007): 227-28.

33. Організація українських націоналістів, "Українці! Селяни! Робітники!", 299/447-с, ЛНБ.

34. 299/449-с, ЛНВ; 299/470-с, ЛНВ; 3833/1/63/10, ЦДАВОВУ.

35. 3833/1/41/5-7, ЦДАВОВУ; 57/4/338/340-344, ЦДАГОУ, передрук. у: Володимир Сергійчук, упор., Український здвиг: Волинь, 1939-1955, Київ 2005, 74; 13/376/т. 4/53, Галузевий державний архів Служби безпеки України, Київ.

36. 3833/1/41/8-9, ЦДАВОВУ, передрук. двічі, з різними датами і в обох випадках з помилками, у: Веселова та інші, ОУН в 1941 році, 1:195-98, 2:484-86; 3833/2/18/86-86зв, ЦДАВОВУ; 3833/1/63/4-4зв., ЦДАВОВУ, передрук. у: Веселова та інші, ОУН в 1941 році, 2:556-59.

37. Лист до Бийлиха: 3833/1/45/2, ЦДАВОВУ; Веселова та інші, ОУН в 1941 році, 2:364-71; Дзюбан, Українське державотворення, 212-14; Сергійчук і інші, Відновлення Української держави, 181.

38. Dieter Pohl, Anti-Jewish Pogroms in Western Ukraine - A Research Agenda // Shared History - Divided Memory: Jews and Others in Soviet-Occupied Poland, 1939-1941, eds. Elazar Barkan, Elizabeth A. Cole, and Kai Struve, 310-311, Leipzig 2007.

39. Наказ Климіва у Винниках: Ярославський, Від Сяну по Дінець, 17; Жалоба, У сорокаліття...; Жалоба, У поході на схід, 251. У перекладі: "Den Bürgern des ukrainischen Staates!", у: Vertreter des Auswärtigen Amts beim Armeeoberkommando 6 (Hellenthal), Politischer Bericht, 24 Juli 1941, аркуші 22-23, R60762 017-023, Politisches Archiv des Auswärtigen Amtes, Berlin.

40. Климишин, В поході до волі...

41. Лисавий: Сергійчук, Степан Бандера у документах, 3:433.

42. Група вирушила з Кракова вантажівкою: Ярослав Стецько, 30 червня 1941: Проголошення відновлення державности України, Торонто 1967, 447. Група відправила вантажівку до Кракова: Патриляк, Військова діяльність, 167-68. Група Стецька приїхала опівдні: Паньківський, Від держави до комітету, 31; Жанна Ковба, Людяність у безодні пекла: Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки "остаточного розв’язання єврейського питання", 2-е вид., Київ 2000, 53; Ребет, Світла і тіні, веб-версія. У 1990-і роки Василь Кук почав твердити, що львівська похідна група з’явилася в місті 29 червня. Але ніхто не перепитав його, як це можливо. Радянські сили покинули Львів день або два перед тим, але німецькі сили, включно з Нахтіґалем, ввійшли 30 червня, і поки їх не було в місті, похідній групі Стецька й Кука було б вкрай небезпечно входити, бо Червона армія і НКВД могли, як це вони зробили кілька днів раніше, коли відступили від міста, знову повернутися. Кук допустився подібної помилки з датою в свідченні, що він склав під час допитів у КДБ 1954 року, коли ствердив, що Ґестапо заарештувало Бандеру в червні 1941 року, хоча насправді його затримано в липні. Сергійчук, Степан Бандера у документах, 3:519.

43. Папірець: Stepan Bandera, Erlass 1, 3833/3/7/181, ЦДАВОВУ. Ця копія не має підпису й дати.

44. Чернетка Акту: 3833/2/1/49 ЦДАВОВУ; Микола Лебедь, Організація протинімецького опору ОУН 1941-1943 років // Сучасність, 1983, № 1-2:150; Іван Патриляк, Державне будівництво в планах ОУН (травень 1941 року) // Київська старовина, 2003, №. 2:91, 107-108; Патриляк, Військова діяльність, 506.Сівши на купу дошок: Стецько, 30 червня, 190. Де за традицією: Патриляк, Військова діяльність, 208.

45. Сергійчук, Степан Бандера у документах, 3:390.

46. Шістдесят громадян: Віталій Масловський, З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Москва 1999, 31. Понад сто громадян: Стецько, 30 червня, 192. Малі кімнати освітлені свічками, Стецько спізнився, дощовик: Паньківський, Від держави до комітету, 31.

47. Хриплуватим голосом: Щеглюк, "…Як роса на сонці", 49. Сергійчук, Степан Бандера у документах, 3:390-91.

48. Слово тримав делеґат Крайового Проводу: Звіт з Національних Зборів українців Західної України, які відбулися дня 30 червня 1941 р., 299/460-с, ЛНБ; Звіт із Національних Зборів українців Західної України, які відбулися дня 30. червня 1941 р. // Самостійна Україна (Станиславів), 12 липня 1941, с. 2, примірник у: 358/1/11/17а-17б, ЦДІАЛ; Стецько, 30 червня, 194; Паньківський, Від держави до комітету, 32, 127. Веселова та інші, ОУН в 1941 році, 1:254-55. "За українську державність", 1941, 57/4/339/355, ЦДАГОУ.

49. Допомога Похідним групам: Лев Ребет, Світла і тіні ОУН, Мюнхен 1964, 98-99. Лебедь, Організація протинімецького опору, 150, пише, що було вислано близько 20 членів перекладачами при німецькій армії. Є. Стахів, Українські "дольмечери" при німецькій армії на східньому фронті // Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА, травень-червень 1953, 11, твердить, що українські організації відрядили до німецької армії близько 200 українців. Про українських "дольмечерів" при Вермахті дивись також: Андрій Боляновський, Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945), Львів 2003, 46-47.

50. Ішли до армії на наказ організації: "Григор Кузьма" // Краківські вісті (недільне вид.), 6 липня 1941, с. 6. Geheime Feldpolizei Gruppe 711, Wahrnehmungen über die bolschewistischen Bluttaten in Lemberg, 7. Juli 1941, RH 26-454, Bundesarchiv-Militärarchiv, Freiburg....

51. Осип Жалоба, У сорокаліття "походу на схід": Спомини перекладача // Календар-альманах Нового шляху на 1982 рік, (Торонто 1982)...; Осип Жалоба, У поході на схід // На зов Києва: Український націоналізм у ІІ світовій війні, Збірник статтей, спогадів і документів, Торонто 1985, 248-63.

54. Лобай, З моїх переживань // Макар, Бойові друзі, 1:75-76; 295; Infanterie-Division, Abt. Ic, Dem Generalkommando IV. A.K., 30. Juni 1941, RH 26-295/17, BA-MA. У цьому донесенні перший офіцер генерального штабу 295-ої дивізії обіцяє більше написати на цю тему, але такого донесення мені не вдалося знайти. Про те, що Вугляр з’явився у Львові 30 червня і заявив, що Леґенда прибуде наступного дня, пише Казанівський, Шляхом Леґенди, 216-217.

55. О. Ярославський, Від Сяну по Дінець: З спогадів перекладача // Вісті Братства кол. Вояків І УД УНА, липень-серпень 1956, 16; Жалоба, У сорокаліття "походу на схід"...; Жалоба, У поході на схід, 248-63; Орест Корчак-Городиський, З щоденника військового перекладача // Вісті комбатанта, 1999, № 1, 84-90. Див. також невиданий рукопис: Орест Корчак-Городиський, Із щоденника воєнного перекладача: Східній фронт 1941-43.

56. Ярославський, Від Сяну по Дінець, 16-23.

57. Лобай, З моїх переживань // Бойові друзі, упор. Макар, 1:75-76; Корчак-Городиський, Із щоденника..., 18-19; Свідчення мґр. Ореста Городиського // Макар, Бойові друзі, 1:77. Жалоба, У сорокаліття "походу на схід"...; Жалоба, У поході на схід, 249.

58. Орест Корчак-Городиський, Щоденник, запис 30 червня 1941, копія у власності автора.

59. Німецькі консерви: Жалоба, У сорокаліття...; Жалоба, У поході на схід, 249. До Миколаєва їх підвозить німецький офіцер: Лобай, З моїх переживань // Макар, Бойові друзі, 1:76. Леґенда з’явлється у Львові 1 липня: Казанівський, Шляхом Леґенди, 221.

60. Взірцевий спокій: Henryk Szyper, Wspomnienia z czasów okupacji niemieckiej, 301/4654: 5, Żydowski Instytut Historyczny, Warszawa...

61. Kurt I. Lewin, Przeżyłem: Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina ze Lwowa, Warszawa 2006, 28, 57.

62. Anon., Wędrówka do Lwowa (r. 1939) i powrót (1941 r.): Wrażenia i refleksje, AR I/475/7, ŻIH.

_________________
Я Родину свою люблю, а государство ненавижу!

А. Розенбаум


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 0


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by Forumenko © 2006–2014
Русская поддержка phpBB